Опубликовано Оставить комментарий

Від ненависті до любові на лижах один крок кожен день

Я більше люблю писати, ніж говорити.

зимові Карпати

Зима, лижі, гори, похід. В цьому переліку для мене була одна невідома: лижі. Скітуровий похід попався на очі ще задовго до зими, виношувала ідею, читала та дивилась відео. І от після новорічних та різдвяних свят “свершилось чудо”: зареєструвалась на скітур із “Білим Слоном”. Це туристичний кемп в с. Дземброня, який організовує  активні тури в горах, на Дністрі та Черемоші.

Виявилось, що нас буде 4-ро: я, керівник Ростислав та ще двоє хлопців, які також працюють на “Білому Слоні”. І одна я “нуляча на лижах”. Але це тільки підпалювало бажання спробувати. Напевно хлопці дивились на мене з недовірою. Звичайно, досвід зимових походів великий, але то все пішки по снігу.

Білий Слон

Познайомилась з Ростиславом, Віктором і Богданом. А ще окремий захват викликав маламут Джамбо: таке собі миле створіннячко, яке тобі по бедра висотою і тягне вантаж більший по вазі між мій рюкзак.

Ще, як виявилось, в далекому 2008 році я ходила в категорійний похід з Володимиром Гороном (власником кемпу). Згадались старі “приколи” та дівчина з найбільшим рюкзаком.

 

В похід передбачався намет із можливістю палити пічку для обігріву (один із поламаних шаблонів в моїй голові: як везти пічку і палити її в наметі?!). В перший день з нами до полонини Чуфрова йшли ще троє людей, які мали на наступний день будувати іглу та ще двоє маламутів: Макс і крихітка Руді. Приїхали до місця старту, одягли лижі і вперед. Особливістю лиж для скітуру є те, що там може не фіксуватись п’ята для зручності ходьби і є спеціальна стрічка: камус, яка гладенька в одну сторону і більш шершава в іншу. Це дозволяє добре їхати вперед і працює як стопор, щоб лижа не поїхала назад під час підйому по схилу.

маламут Джамбо

Розповідають всі премудрості мені, розповідають… А Володимир такий каже “от отримаєте задоволення, покатаєтесь на спусках, а можливо для когось і купа падінь буде”, натякаючи на мене)).

Можливо не буду описувати всі подробиці денних переходів, щоб вам було цікавіше самим спробувати, але деякі яскраві моменти згадаю. Вони відкладаються в пам’яті та гріють спогадами. Адже єдине, що у нас по суті залишається це враження. Тому у них і варто вкладати гроші.

 

Про учасників.

Хочу кожному подякувати, адже вперше за n-ну кількість років відчула себе “дівчинкою-дівчинкою” в поході. Я не чергувала по кухні, мені допомагали з рюкзаком чи подавали руку щоб піднятись коли впала. Розповідали як правильно їхати, чекали на спусках чи допомагали тягти лижі. А коронна фраза “В тебе є розум чи не має? Ти забув де знаходишся? Май повагу до того, що поруч дівчина”. Така фраза лунала від Ростика, коли в когось розв’язувався язик.

Вітя. Дівчата, його супчики і борщі, каші і макарони – це щось неймовірне. Я ходила в ситні походи, ходила в калорійні походи, але в такі смачні ще ні. Це поламало ще один мій шаблон, що взимку можна готувати не тільки те, що готується 5-7 хвилин. Борщ з м’ясом, грибний ароматний суп, макарони з соусом, какао… і це мала частина смаколиків. Ще не зустрічала до цього такого відданого туристичного фотографа, який може кожні 100 метрів не лінуватись і діставати телефон чи фотоапарат. Зазвичай ті, хто беруть гаджети починають відмахуватись “Холодно. Батарейки замерзли. Далеко діставати. Нехай хтось інший фотографує”. А Вітя, постійно носив на шиї цю не легку цяцьку. Я брала свою мильничку і то бувало, відчувала навантаження на шию. Повага та захоплення. Дякую тобі за майбутні чудові фото та розмови про техніку туризму. ))

приготування їжі в горах в зимку

Богдан. Весельчак і працелюб, повелитель Джамбо. Я уявляю як це нелегко їхати з псом, коли потрібно і його контролювати, і самому їхати. Іноді доводилось направляти на правильний шлях, витягати санки чи допомагати на спусках Джамбо. Якщо вам потрібно місце під багаття, дрова чи організація пічки, то це все до Боді. Безвідмовно зробить. А ще яке смачне сало він коптить. Часто, особливо дівчата, кажуть “Ні, я не їм сало. Воно шкідливе, жирне”. Не вірте, це просто вони ще не пробували сало від Богдана. Я сама ковбасу не їм, але от від такого домашнього сала холодного копчення всі забудуть про будь-які обмеження.

зимові українські карпати

Дякую тобі за позитивізм та простоту спілкування.

Ростислав. Керівник та головний відповідальний за похід. Захоплююсь цією людиною як професіоналом, досвідченим туристом, лікарем та просто людиною. Врівноважений, мудрий,  ерудований. Керівником бути найважче, тому що це відповідальність не лише за себе, але за безпеку та комфорт всіх учасників. А ця західно-тернопільська говірка… “Он, гедзички”, “Братчики” та багато іншого, що варто було записувати для історії. Йому вистачало терпіння вчити мене кататись, допомагати. Іноді через моє “я сама” змушував віддати рюкзак на санки Джамбо і спускатись з вершини. Як лікар моніторив стан кожного з учасників, підказував як краще лікувати палець та що робити під час перевтоми. Він невтомно вчив Богдана орієнтуватись та читати карту. На ночівлях своїм прикладом показував іншим, що потрібно не роздавати накази, а братись і також робити, заохочуючи інших: приносити дрова, розкладати намет чи готувати вечерю. Дякую тобі за віру, що я таки буду спокійно їхати спуски та входити в повороти, допомогу та дружню турботу.

сніжні карпати звимку

Джамбо. Наша маленька Бусічка. Наш котик, який вчився ловити землерийку в снігу. Без нього  просто не змогли б жити в таких комфортних наметових умовах. Він міг таскати санки там, де ми, люди, не змогли б потягти. Захищав нас вночі. Його добрі та іноді наївні очі викликають милу посмішку. Ростик і Богдан в повній мірі відчули як підніматись із вантажем під час підйому в непогоду на г. Піп Іван Мармароський. Іноді йому було жарко і він дуже смішно катався по снігу чи лизав лапу, а ми його підгодовували. Дякую тобі, чотирилапий друже, за прикрашання нашої компанії та непомірну вагу, яку ти стійко віз.

Катя. Окремо ще хочу подякувати їй. Хоч особисто не знайома, але відчуваю, що це дуже хороша людина. Вона допомагала Ростиславу з провізією в похід, складала розкладку та займалась продуктами. Я знаю, що таке бути “тилом” та чекати того, кого дуже чекаєш, але на даний момент він підкорює природні чи кар’єрні вершини. Дякую тобі за надзвичайно смачні та різноманітні перекуси та сушені овочі для основних страв.

Що у нас було в поході? Надзвичайна погода, яку і влітку не застанеш: сонце і штиль. Лише півдня було випробування вітром, холодом та снігом під час підйому на вершину. Але це потрібно для того, щоб ми відчули контраст та затишок внизу. В нас була імпровізована баня. Де б ще посеред гір майже на румунському кордоні серед зими ви змогли розпарені обтиратись снігом? А ми змогли. Двічі за вечір. А потім були веселі розмови, спогади про інші подорожі та переймання досвіду. В нас був незайманий сніг гірських схилів. От їду собі і відчуваю його шуршання під ногами. Це заворожує. Буковель і в долю не падає із своїм популізмом. Там одне задоволення, але фрірайд – це зовсім інша категорія катання.

В зимовий похід можна і варто брати кисломолочний сир. Уявіть як смачно ввечері їсти гарячий свіжий борщ після довгого переходу, намазувати на грінку солоний сир і зверху часничок. Це блаженство в чистому вигляді.

А ще… Напевно одне із основного та важливого – відсутність зв’язку із цивілізацією, живе спілкування з людьми. В світі високих технологій культура живого людського спілкування дуже низька. Люди бояться показувати емоції, страхи та задоволення. Похід завжди показує справжню сутність людей.

Спостереження під час переходів:

у всіх можуть здавати нерви. Це нормально і закономірно.

Взимку можна готувати на вогні. Це додаткове часопроведення та зігрівання ввечері під час заготівлі дров, а не просто сидіння в наметі і стукання зубами. Це зближує людей, а не кожен намет окрема республіка.

Лижі – зручно, швидко та приємно, навіть якщо ви до цього не стояли на них. Всі падають час від часу, навіть досвідчені. В гори тепер взимку або лижі, або снігоступи. Пішки – не оптимально, енергозатратно та повільно.

На довгі вечори варто брати рукоділля і похідний щоденник. Успішно протестовано не раз.

Взимку не має занадто теплих спальників. Є теплі і такі, в які варто класти ще одяг.

А ще ніколи не беріть багато каркаде в похід, а то будете як “варені котлети”))) Це ми також відчули на собі.

Туалетного паперу багато не буває. Це універсальний засіб.

Іноді дорога додому не менш цікава та непередбачувана ніж сам похід.

Навіть якщо ти не мила голову тиждень, обличчя обвітрене та без мейкапу, до тебе можуть підсісти в піцерії і познайомитись та посадити на потяг, тому що ти “сяєш та випромінюєш радість”. І ніяких далі контактів та телефонних номерів. Просто от так поспілкуватись за вечерею.

Люблю гори, люблю відчуття свободи, які вони дарують, люблю життя. З вдячністю, захопленням та щастям до нових зустрічей на стежках.

  
Більше фото тут

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

два × 3 =