Опубликовано Оставить комментарий

Kyiv Euro Marathon 2017. Батальйон рожевих маєчок

Весна. В розпалі біговий сезон. Кожні вихідні відбуваються run заходи. Іноді доводиться розставляти пріоритети навіть. Останнім часом звичайно в тренді трейли, але і про асфальтну попсу не забуваю. Все ж більша частина тренувань відбувається саме на ньому. На Kyiv Euro Marathon  раніше не планувала бігти, але оскільки бігові подруги Наталя та Аня зареєструвались, тому вирішила: треба підтримати компанію.

3 красотки

Для Наталі це перший офіційний старт, для Ані після перерви та череди хвороб також важливо було пробігти цей забіг. Свою першу половинку пробігла рік назад в Чернівцях. Гірки, переживання та спека дали про себе знати і тільки думала як добігти/доповзти вчасно та в голові уже крутились слова для опису вражень. Але добігла і вклалась якраз в заповітні 2 години. Пам’ятаю як мріяла роззутись і сісти на траву.

Їхали ми завдяки Ані авто, віз її турботливий чоловік, оскільки квитків в столицю більше як за тиждень підходящих не виявилось. Виїзд о 4 ранку із Вінниці, напередодні сон 3 години. Нервування перед дорогою і щоб не проспати: класика жанру. І хоч я жабка-любителька подорожей, але все одно час перед виїздом для мене трепетний, в очікуванні змін.

Організатори Київ Євро обіцяли яскравий старт на НСК Олімпійський та розминку від Усика та трасу в 3,5 кола. Обіцянки дотримались. Великий стадіон, перевірка на вході, повно людей, видача стартових пакетів… в такій атмосфері відчуваєш якусь святковість моменту. Навіть бачиш знайомі морди. Ну все – це успіх. ))

Обізвала нас батальйоном рожевих маєчок, бо не домовляючись саме цей колір обрали для верхньої частини одягу. То і добре).

Зазвичай звикла, що розминка інтенсивна з фітнес напрямком: прижки, присідання, вправи. Усик же запропонував лише розтяжку. І хоча тягнутись “на холодну” не дуже правильно, але як є. Для себе жорстких рамок не ставила. Періодичні запалення надкістниці та загальна втома шептали, що буде як буде, але давай, котлета, в 2 години вкладись. Я бачила хвилювання Наташі та розслабленість Ані. Жартували, посміхались та по-доброму тролили.

О 9:00 старт марафонців, о 9:15 наш. Стоїш і думаєш: яка траса, як піде/не піде, що буде на пунктах гідратації. Як завжди передстартові ватні ноги, адреналін уже почав діяти. “Соберись, тряпка!” Не допомагає) Ну ладно, перший раз чи що.

красивы ножки

Старт! Починається забіг. “Тримай темп, не звертай увагу на інших. Тобі ще 21 км попереду, бережи сили. Не піддавайся масовій істерії. Дихай рівномірно”. Повторюю як мантру. Перше коло коротше, інші повні по 6 км. Біжу стабільно, пейсер на 1:40 в 20 метрах від мене. Розумію, що це не ціль для мене, але поки що приємно бачити салатову фуболку із надписом. На вулиці похмуро, ще не жарко. Добігаю до розвороту першого кола. Покриття асфальт та трохи бруківки. Тягуни вверх візуально пригнічують, але потім вниз бігти приємно. Поки ще не відчуваю болю в правій ікрі чи лівому бедрі (мої слабкі місця). Пейсер трохи вирвався вперед, на наступні 10 км зависла мід 1:40 і 1:50. Пити. бігти, дихати. Після 13-го кілометру стає важко, починається головокружіння та забитість ніг. “Прихід” подумала я. Хочеться зупинитись, але не зупиняюсь. Біжу з бутилочкою води і п’ю потрішки. “Що ж таке?” Починає рубати, крутити шлунок. Але тримаюсь. Когось обганяю, хтось обганяє мене. Потрохи наздоганяє пейсер на 1:50 і з ним Наташка. Тримається молодцем. Біжимо разом, дивлюсь на кросівки пейсера і входжу в пейний медитативний стан, все лишнє відсівається і навіть трішки легше, хоча головокружіння не проходить. В певний момент вириваємоь вперед з Наташкою і біжимо вдвох. Топ-топ. Але самопочуття не краще, на 18-му км відчуваю, що потрібно бігти з пейсером. “Розкажіть анекдот, навіть пошлий”. Такою фразою я збиваю з толку пейсера і купку бігунів біля нього. Коли біжиш поруч з незнайомими людьми, то аме така атмосфера дуже розряджає а допомагає. Поруч їде велосипедист на карбоновому велосипеді. Звичайно не оминула запитання “А може підвезете?” Ага, карбон нині дорого коштує. Так і біжимо з пейсером останні 3 км до садіону. Сттає більш жарко, мокра від поту та води. Останній крутий короткий підйомчик (щоб йому…), темний тунель (як не зацепитись за канаву), світло стадіону і купа людей. Останнє коло по стадіону перед фінішем (блін, я думала уже фініш). І от медаль 1:50:40!

Дуже хочеться сісти і спати. Наташка випередила трохи і тепер стоїть наша чудова дебютантка з гарненькою першою медаллю її час 1:49:20. Вона її заслужила. Змогла!

Пішла посиділа трішки, щоб відійти і потім чекали на фініші Аню. Вона також молодчинка, вклалась в час. І хоча особистий рекорд не поставила (як і я), але напевно час і траса не для “лічніків”, чекатимемо БЦ для цього.

Саме там у мене був найкращий час 1:43 в минулому році.

А потім звичайно купання серветками, Макдональдз із смачним морозивом,розмови, враження, крепатура. Організм мій трішки попустило, голова прийшла в норму. Хоча сонливість (чи то тиск, чи коливання рівня цукру в крові) не пройшла. 

Потім була дорога додому, враження, бажання душу, майбутні плани. Класика )))

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

16 + восемь =