Опубликовано Оставить комментарий

Гуцул Трейл 2017 – Вижниця – Соколине Око

Спуск по траверсу

Після минулорічних половинок, мені, захотілось чогось нетипового. Більш наближеного до природи, і такого, чого раніше не було в біговій кар’єрі. Підписавсь на сучасні бігові онлайн журнали і з них зрозумів, що цього року в моді трейли. Почитав і стало ясно, що це як крос, тільки трішки довше і з базовим комплектом спорядження. В принципі цікавіше, так як такої підготовленої траси нема. Я такий: “полюбасу тра бігти трейл і не простенький рівнинний, аля АйсТрейл, а одразу гірський!” Я ж по болотах і струмках бігав, прикатку зробив, кроси потестив і, вуаля, тра регатись і бігти!

Остаточно вирішив і купив місце на “Дземброню Трейл” на повну дистанцію. Так мені того кортіло, що місце було куплено в перші хвилини відкриття реєстраційних слотів, але Надія Чумаченко випередила мене і викупила перший слот під №10 (попередні 9 виключно по запрошеннях). Але мені і 11-й номер по кайфу ..)

В фейсбуці періодично переписувавсь та радився з Константином Железовим. Якось він написав і завів мене фразою “Гран-прі трейлів”, з загальним деференційованим заліком, за результатами якого можна покрасуватись в таблиці бравих спортсменів. В одному з діалогів він каже: “Дземброня то є 2-й в календарі, а перший буде Гуцул Трейл в Вижниці і на місяць раніше”. Опа, зальот, часу мало… До речі, в гран-прі входять наступні трейли:

  1. Гуцул трейл
  2. Дземброня трейл
  3. Трейл Карпатія
  4. 100 Буко миль
  5. Bukovel Endurance 55 KM Trail

Часу на підготовку виявилось замало, але достатньо при правильній організації тренувального процесу, а що головне – його системності. Маючи хорошу базу, можна вийти на непоганий рівень й за півтора – два місяці (я не кажу про призові місця, а так щоб добігти, не переходячи на крок, не зійти походу від перевтоми) .

Забігаючи наперед: якщо маєте сумніви щодо довгої дистанції, і тим паче не знаєте, що то є таке, реєструйтесь на коротку і по закінченню зробите власні висновки.

моя реєстрація на трейли

Отже, квитки куплені, спорядження підготовлене і зібране, кросівки прикатані, об’єм набраний. Лишилось тільки приїхати і спробувати для себе Гірський Ультра Марафон ..)

Спорядження (згідно регламенту)

Обов’язкове спорядження:

  1. Справний мобільний телефон з сім-карткою та з можливістю здійснювати вихідні дзвінки
  2. Налобний ліхтарик
  3. Комплект запасних батарейок
  4. Вітровка, шапочка і рукавички
  5. Аптечка (бинт, пластир, перекис водню, знеболююче і серцеві засоби)
  6. Ємність для води (не менше 0,7л)
  7. Запас продуктів (не менше 200 гр)

Рекомендоване спорядження

  1. Компас, GPS
  2. Трекінгові палиці
  3. Додаткові медичні засоби (зігріваюча мазь, охолоджуюча мазь, вазелін)
  4. “Аварійна” сума грошей (не менше 200 грн.)

Повний список спорядження, вимоги та треки дистанції на офіційному сайті.

Додаткові препарати, про які не пошкодуєте, якщо візьмете з собою (приблизний розрахунок):
*Вживайте препарати з розумом та ретельно прочитавши інструкцію, протипоказання перед змаганнями (на свіжу голову).

  1. Сольові таблетки (з розрахунку 1 на годину)
  2. Магній – 1 шт на 15-25 км
  3. Аспаркам – 2 таблетки на дистанцію
  4. Регідрон (пакетик на 10-15 км)

Мій пакет спорядження з легкістю вмістивсь в 10 літрів (ще й залишилось 3 літри вільними). Це з врахуванням, що я не гнавсь за мінімальною вагою і в якості комфорту взяв з собою термос на 0,5 л з трав’яним чаєм (+2 пакетики на про запас). Вага тари 350 грам!!! – непозволітєльная роскошь для профіків xD. Додатковий ліхтарик в руку з акумом і ножик, який не знадобивсь… (обійшлось. Чому, зрозумів на 2-й день, читай в кінці статі).

Базове і додаткове спорядження Гуцул Трейл

Змагання

На змагання я звик приїжджати нічним транспортом одразу на реєстрацію (виключення становлять дистанції, коли реєстрація в один день, а забіг в інший, але то рідко буває). Нічним потягом (як більшість учасників) приїхав в Чернівці. Організатори домовились про трансфер до Вижниці від залізничного вокзалу шкільними автобусами. Це спростило логістичне навантаження для мене і для більшості учасників. При реєстрації стандартний набір: медична довідка (довільної форми). Мій лікар ще й посміявсь чи дійсно я здоровий бігти 56 км по горам ..) але то такоє, росписка (заповняється на місці по стандартному бланку) і документ, що підтвердив мою особу.

Власне все це виглядало приблизно так:
реєстрація учасників на Гуцул Трейл 2017

В мене все було чікі-пікі, отримав стартовий пакет. Приємним сюрпризом стало те, що на довгу дистанцію спонсор заходу LEKI подарував всім учасникам рукавички ..)

Стартовий пакет Гуцул трейл 2017 та мій рукзак

Погода на старті з одного боку радувала: +17 о 10-й ранку, а з другого боку лякала, адже, чим спекотніше, тим більше потрібно води і тим важче організму вцілому буде. Дехто з учасників переодягнув тягучки (вони ж тайси) в шорти. В міркуванні в чому бігти, вирішив все ж таки лишитись в тягучках. Адже стан напередодні викладеної траси (густа непротоптана трава, опале листя, гострі гілки, ожина) виглядає більш страхітливим в порівнянні ніж трошки перегріти ноги. Я пожалкував, що лишився в довгих тайтсах, коли перегрів ікри вже на 20 км…, і одночасно радів особливо легким наслідкам після контакту з ожиною та її колючками на спуску.

Траса “Соколине Око”

Старт відбувсь з центру міста, 2 км по асфальту вивели на край містечка і відразу тягун в гору. Схил досить крутий (неочікувано для мене), але його ще вибіг і обігнав десяток спортсменів, які сильно притрусили за лідерами по асфальту. Ультратрейли тра починати повільніше ніж хочеться, а гірські тим паче, для того, щоб не було в кінці “мучітєльно больно за бєздарно потрачені калорії на старті”. Після першого ухилу буквально 200 метрів рівної тропи і ще крутіший схил, який я не став вибігати, а перейшов на ходьбу з трекінговими палками (виручали неодноразово, дякую Інночка).

Ось так виглядає перша проміжна вершина і стежка, по якій доводилось бігти (краще читати як йти).
Оффроад Гуцул трейл соколине око

Місцями тропа була настільки закидана деревами, гіллям та опалим листям, що на обхід перешкоди, витрачав менше сил.

Дорога? ні не чули

Це не поодинокий випадок, 😉 такого добра вистачало по дистанції.

електроний чіп Гуцул ТрейлЧерез високу температуру та тайтси на ногах, тіло вимагало більше вологи чим я розрахував на старті (0,5 л чаю) та м’яку бутилку на 200 мл. В результаті вода кінчилась на другій вершині, довелось переходити на чай (який по плану мав протриматись до обіду – середини дистанції). На перший КП я спустивсь без води, бо успішно пробіг повз криницю (завтикав набрати воду в флягу), про що неодноразово пошкодував наступні 6 км. На КП відмітився електронним чіпом та “по-старінкє” в зошит. До речі чіп виглядає так:
Підкріпившись яблуком та бананом, продовжив рух по трасі. До криниці не став вертатись (800 метрів під горку назад – виглядає якось глупо). Думав до кінця села ще буде десь криниця, але не там то було…

 

позаду якихось 10 км а думки вже дурні полізли ..) Другий КП був через 6 км і набір висоти в 400 м виглядав не критичним. Але сонце, відсутність води змучили і перегрівали тіло швидше, ніж того хотілось. Якщо на тренуванні по рівнинці 30 км можна пробігти без води з парою фініків, то тут на висоті лагідне сонце перетворюється в “пекло”. В голову починають лізти всякі дурні думки – зійти; ну його нафіг; бля, пробіг 12 км, а вже ппц як важко і попереду ще 40 км… І так далі… Тут почали обходити ті, кого я так браво обійшов на 2-й гірочці перед першим КП і бажання продовжити перегони взагалі почало стрімко спадати.

Але як кажуть в народі: “Не було б щастя, та нещастя помогло”.

Перед другим КП майже по прямій на галявині лісу туристи поставили намет і здається нікому не заважали. Переді мною буквально 3 спортсмени по прямій ломанулись до них, а в мене в роздруківці вижимки маршруту була інфа про джерело і воду! Логіка казала, що на горі в траві води бути не може, тому подививсь в яр, побачив не тільки розмітку траси, яка вела по траверсу донизу, але і характерне місце джерела. (Як виявилось на фініші 1/4 частина спортсменів таки побігла до намету чим пропустила 2-й КП і була дискваліфікована… правила, такі жорсткі правила!) Розчистивши джерело, втратив додаткові хвилини на його очищення від сміття та розмулення. Напившись і набравши води, хотів було продовжити шлях як всі, але дякую Колі (який ледь йшов та тримав мій темп, щось його потемпературило вночі), з яким помітили розмітку, яка спускалась вниз в хащі лісові. Опять…

На другому КП мені втерли в ногу охолоджувальну мазь (див. мій доповнений список в якому є грійка і охолоджувалка) і життя повернулось до мене.

Тут я повеселішав і погані думки пішли. Радів тому, що щзову можна бігти гірочки, і наздоганяти інших учасників змагань ..)

Трішки гарних краєвидів в стрічку 😉

Спуск по траверсу

Гірочки? Ні не чули! При хорошій техніці сходження можна обійти непогану кількість учасників. При чому обходячи їх, ви як би вбиваєте їх двічі – перший раз морально (їм важко, вони ледь плетуться а ти такий вжух і обійшов) а другий раз – проміжок по рівнинці і спуску важко наверстати при приблизно однаковій швидкості по рівнинці (а на 4:0 ніхто й не збирається бігти). З новим собою можна було попрацювати гірочки і на вершинах відпитись і від’їстись, щоб далі продовжити маршрут.

Ха! Я теж помиляюсь 😉 Спуски також тра працювати! Мене на затяжному спуску, як стоячого обходить дівчина, мала, худа і така юрка, що капець. Короче, її наздогнав на рівнинці чуток, обійшов і блін… Вона вчепилась, як той реп’ях, не відстає, і не випереджє. %#@^ть! У нас не матюкаються. Окей, питаю як звати:Даша. І по інтонації відповіді мені здається, що вона готова тримати мій темп до останнього… Правда чому поки незрозуміло. До речі в неї крутий мотиватор: “Мені себе не шкода”. Ги-ги, а мені себе то як шкода… і до фінішу ще 30 км і набору на двушку…

Після третього КП, на черговій гірочці, бажання фотографувати дистанцію і перешкоди вже відпало. Але! Візуалізуйте вузьку гірську стежку понад обривом, в якому тече річечка. Висипте на ту стежку насипом 10 самоскидів великого каміння, так, щоб йти було неможливо, бо воно все рухається під ногами і знизу обрив і річечка передає вітання ..) Кайф?! Да! Бо це один з додаткових технічних етапів, де ти можеш або втратити секунди, або виграти їх в супротивників. Хоча на цьому етапі ти вже починаєш боротьбу з собою. Гірки дають додаткову забитість ногам і назбирують втому в десять раз швидше ніж рівнинка, бо під гірку працюєш, з гірки працюєш і рівних відрізків, де можна відпочити на бігу, майже нема…

горочкі! Лєгко! Више нос Товаріщі! і тут палять траву...
Пробігаючи через села, використовуйте можливість набрати води по максимуму, будьте готові до місцевої дітвори, яка розважається, сховавшись в високій траві і лякає мимо пробігаючих спортсменів ..) Весело і бадьоро. До 4 КП ми з Дашою добігли без води, знову стало питання де її взяти… Зайшли до когось в подвір’я, бо побачили колодязь, а він був електро… і куди качає невідомо. Ех! Капець, 5 км на середині і набір в 500 м почав здаватись вертикальним. Я не хотів дурних думок в голову знову. А ще більшою досадою було те, що понадіявся на КП і можливість підживитись на ньому. Ми пропустили магазин і пролетіли, так би мовити двічі та ще й в квадраті (бо 2 голови було). В заключення про воду: вода з струмків (сумнівних струмків) така сама смачна як з джерел і колодязів!

З даного місця в розмітці траси почали потрапляти світловідбиваючі елементи (оранжеві маркери), але було ще світло, тому їх помітити важче, ніж великі таблички. Та і швидкості це не додало. А місцями здавалось, що їх не вистачає по кількості (але то місцеві або туристи поглумились з учасників… Ка#$%ли… оторвалі… думаєш, коли бачиш скобу без світлоповертача… Рррр!)

Після 30 км дистанції вже включаєш “менше половини”. Морально бігти легше, фізично втому вже не відчуваєш, але починаєш відчувати початкові натертості, листочки і гілочки, які потрапили у взуття (тра брати бахіли на взуття) та біль в недотренованих мязах, в мене то верхня частина бедра (прямий м’яз та латеральні широкі м’язи бедер). Спуски мені починають даватись все важче і важче. На них Даша від мене тікає все далі і далі. Тільки й встигаю її наздогнати на прямих та трошки задати темп вгору. До попередніх симптомів мені почало мозолити палець правої ноги і це дуже недобре (в перспективі один ніготь таки злізе 🙁 ) Ось чому на змагання тра виходити в взутті, в якому ви вже набігали щонайменше місяць та встигли притертись до супер-зручності. Наступних 10 км нічим особливим не запам’ятались, типові підйоми, типові спуски. Все банально просто, ти долаєш метр за метром і долаєш себе. Свою втому, біль, і інші маленькі дрібниці.

Водоспад Ворітниця

На черговому КП пункт харчування біля водоспаду. Підкріпившись вітамінами, бананасами та яблуком, стартую на дивний відрізок в 2,5 км з набором висоти в 400 м. Відстань між КП якось дуже підозріло виглядала, потім все стало на свої місця. Перший кілометр був затравкою легкого підйому, але далі траса лягла в русло гірської річки, яка була в дивовижному каньйоні. Біг перейшов навіть не на ходьбу, а на каньйонінг. Перешкоди просто лягали одна на одну, додавались і множились:

  • Холодна вода
  • Слизьке каміння
  • Трухляві гілки
  • Повалені дерева з обламаними гострими гілками

Темп впав до 11 хв / кілометр – це вже повільніше ніж повільна ходьба по рівнинці…
каньонінг Гуцул трейл. Фото Андрій Півень

На закінчення каньйонінгу чекав ще крутіший ухил та ще й з мокрим грунтом, притрушеним опалим листям та дрібним гравієм. Де навіть в трекінгових кросах стаєш і сповзаєш успішно донизу. Тут трекінгові палки виручили дуже добре. Темп на кілометр впав до 15 хвилин, це вже навіть не ходьба, це доггі-стайл. Спуск з хребта проходив з канатним перилом – ще один технічний елемент, який додав живучості учасникам. І по завершенню цих “мучєній” було КП “Соколине око”. На ньому чергував гірський рятівник В’ячеслав В’ячеславович (я його впізнав, він водив колись нашу групу по цим краям 3 роки тому) морально +5 пунктів. І ніщо так не гріє, як наближення фінішу.

Ніч спускається в горах швидко, а на дистанції цей час летить ще швидше. Бажання бігти по мінімуму в темряві виконано! Лишень-бо 12-13 км до фінішу з фонариком на лобі – то єрунда. А як гарно тут сідає сонце… Дивився б годину, але треба бігти, інші учасники не сплять!

Перед останнім пунктом харчування, мені щось почало колоти в боці та передавати вітання шлунок (він і міг бути тією причиною). Особливо то відчувалось на спусках вниз, коли хочеться зробити великий крок для збільшення швидкості, але сильний “стук” в п’ятку віддавав болем в шлунок, спину і під ребра. Як кажуть: “Є проблема – тра її усунути”. Випив на всяк випадок 1 пігулку серцеву, 1 но-шпу, закусив то все батончиком і запив водичкою. За 5 хвилин попустило і можна продовжувати швиденько бігти і наздоганяти невідомо кого (бо вже нікого ні попереду ні позаду не видно).

На останньому пункті харчування втратив 15 хвилин. Пройшла перевірка спорядження, а ще я попросив закип’ятити води та залити мені в термос чаю (на фініші гаряче дуже допомогає). З одного боку можна подумати 15 хв відпочинку – то круто, але ноги встигають звикнути до відпочинку, затікають та починають нити на рух. Але гарячий чай на фініші – то мега круто! Ще на цьому ж пункті харчування з’їв 2 пігулки аспаркаму (загально тонізуючі) на всяк випадок.

До фінішу лишились лічені кілометри (менше 9), а по рівнинці навіть на темп 5.00 це не більше 45 хвилин. На кожній прямій ділянці я то попереду, то позаду чув Дашу, її коронну фразу “мені себе не шкода” і розумів, що зараз буде прискорення. Розум переходить в якийсь дивний стан і після 40 км біль, втома, натоптиші, мозолі, потертості – нічого не відчувається. Просто хочеться швиденько прийти на фініш і впасти в гарячу вану. Думаю, що з кожним кроком фініш близько, переходячи на біг, я прискорюю свій відпочинок. Сил затрачено вже багато. Калорією більше, калорією менше вже байдуже. Тому по можливості, де можна бігти – біжимо!

Перемога виглядає так
Засадою, а точніше сюрпризом, стала звістка на останньому КП, що до фініша 6 км, весь час вниз і підйомів більш не буде… Пожартували… На останній вертикалі сміявсь в голос… Вона показала, що перед мною є 5 спортсменів (мозг такий ЙОУ – 5 позицій можна відіграти), але сходження на неї то окрема довга історія з епітетами та самомотивацією (їм також важко, відстань зменшується, давай шевелись, обжени, гірочка – це легко) На підйомі обійшов двох спортсменів. На спуск мав велике бажання йти пішки, як і ті, що лишились попереду, але голос Даші: ніжки жабкою і з гірочки приг, приг, побігли. Просто взяла і заставила мене з тої гірки збігати, а не сходити.

По закінченню гірки буквально миттєво виникла траса, а по ній менше 2 км і фініш – кінець мукам. Темп 6:20 виглядає смішним. Але він дававсь важко. Ноги забились настільки, що розслабитись вже не хотіли або не бачили потребу.

По-фінішу щасливе фото на фоні банера для організаторів і селфі з медалькою! Вона цілком заслужена і крута!

На питання чи побіжу я ще, відповідь однозначно – так! Адже гірський Ультра – це круто! Непередбачуванно та драйвово!

Рекомендую всім спробувати хоча б раз і знайти свою відповідь на подібне питання.

Трек дистанції Соколине Око

Бонус:

На фініші починає морозити від перевтоми – пийте гаряче, їжте солодке, сьорбайте колу/пепсі/спрайт…
Не сідайте на тривалий час. Щонайменше походіть 15-20 хв або потрусіть – це спростить наслідки втоми і дистанції.
Відповідь нахіба потрібен ножик:
Розміри дарів природи Опа, колючка в пятку! Здається нічого особливого ;)
Нічого особливого. Просто на 2й день після змагань (відіспавшись та відпившись) приступив до відмиття кросовків і знайшов цікавинку в п’ятці. Якщо шип пробив би підошву на дистанції – швидше за все сходження гарантоване. Трейлове взуття часто містить тверду перешкоду від таких дарунків природи. Економте на “лікарняних”, не економте на якісному спортивному взутті.

Закриття вуглеводного вікна Гуцул Трейл

По закінченні дистанції спершу хочеться пити (багато пити, гарячого) і спати.
Але прокинувшись, захочеться їсти (півтора дні то точно).
Закриття виглядає так:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

5 × пять =