Опубликовано Оставить комментарий

Burning Heads Sand trail 25К

Один з терйлів, на який я зібрався їхати в останній момент. Зовнішні обставини склались самі-собою. Отже, я приїхав, і взяв участь у перегонах на 25км. Все вирішилось в процесі підготовки до юбілейного пробігу “Під Каштанами”. За 3 дні до закриття реєстрації на Burning Heads, в пабліку Ukrainian Trail League вивішали дуже привабливі світлини Кінбургської коси з закликом приїхати і пробігти найспекотніший трейл по пісках.

Отже я вирішив їхати. Придбав стартовий слот, квитки на потяг та трансфер на косу, який організатори взяли на себе повністю, за що їм окрема подяка!

Рельєф траси згідно треку виглядав досить простеньким, без перепаду висот і з таким покриттям:

  • 55% пухкий пісок;
  • 15% піщане морське узбережжя;
  • 20% грунтове тверде покриття;
  • 10% мохове покриття.

Забігаючи наперед, ділюсь своїми думками про недооцінений “пухкий пісок” і морське узбережжя. По першому кросівки тонуть майже на всю висоту і “толчок” просто тане, чим з’їдає сили і створює враження не бігу, а хотьби. Сил витрачається багато, а швидкість в межах відновлюючого бігу. Якщо порівнювати біг вгору, наприклад трейл Дземброня та біг по піску, мені складно визначити, що важче. Тому варто спробувати і зробити висновки самостійно кожному.

burning heads старт

Старт

Скільки раз кажу собі “не рви когті” на старті. Масовка, жара, азарт завжди роблять свою справу… По селу переважно було грунтове покриття, за межами почавсь мікс між грунтом та пухким піском, який одразу “присадив” бедра. Відчув недопрацьовані гірочки та почав міркувати як то його краще бігати. Таке екзотичне покриття в наших широтах “дньом с огньом” не розшукати. Починаю експериментувати: біг по узбіччю, – трішки твердіше, можна бігти швидше, але трава царапає ноги та чіпляється за взуття. На 5 км почавсь тотальний зибучий пісок, який просто “зупинив” біг і перетворив його на муки. Від мене відірвались 7, чи 6 чоловік і в голові почали зароджуватись думки, хто яку з них яку дистанцію бігтиме.

Пісок

Але пісок, як клей, гальмує ноги, гасить сили, палюче сонце витягує воду з гідратора. Скориставсь ізотоніком від Secret Training для гідратора та напхав по карманах гелі. Мій організм, після фінішу відреагував на них “неоднозначно”. Хоча це можна списати на незвичну спеку 😉

Перед стартом задававсь думками 0,5, 0,7 чи то літр влити води в гідратор. Спека і сонце, які стояли до першого КП, висушили мій запас води майже під нуль. Тому варто заряджати гідратор на повну, хто його знає скільки води піде до поповнення запасів, а бігти насухо то зло.

На 15 км стояв пункт харчування, де вдалось поновити воду і дізнатись, що моя Strava заглючила, а може й телефон. Після цієї новини, мій темп, точне місцезнаходження та дистанцію до фінішу визначити стало неможливо. Вивчити трек траси до проходження дистанції – гарантія успіху! Так можна хоч трішки згадати розкладені відрізки і визначити як де тримати тем і де викладатись на 120%, щоб фінішувати з мінімальним часом.

Суперники

Поки був на КП, на горизонті намалювався хтось з супротивників. Ех, мокрий пісок після пухкого також не дає нормально бігти. Але що там лукавити, по піску взагалі нормально бігти з незвички то муки тіла і каліцтво “бігової тєхніки”. Добігаю до першого прапорця на узбережжі, обертаюсь і бачу, що переслідувачі наздоганяють. Думки про перспективну “тумбочку” починають знову приходити, а з ними надія, що в групі лідерів все ж таки більше половини побіжить 50 км. Але переслідувач якось на узбережжі активно скорочує дистанцію. Капець, думаю. Якось тра бігти, але ноги грузнуть, до фініша 8 км і тут все може статись – ще 5 раз обійти ктось з переслідувачів може.

Погода

Погода була непердбачуваною, на 16 км дистанції сонце ховається за хмари і починає дути сильний зустрічний вітер. Нарешті траса звернула від моря, з’явилась надія що й вітер зникне. А не тут то було! Вітер пригнав хмару з зливою, яка змінилась градом та просто накрапаючим дощиком. Охоловши, стало якось легше бігтись. Свіженька водичка зклеїла пісок і він показав свої нові властивості: липкість +50, сипучість +25. Бігти по ньому стало практично неможливо. Тому я надав остаточно перевагу узбіччю з травою, яка своїм корінням хоч трішки тримала все вкупі.

Орієнтовно на 22 км зустрів пару лідерів, які бігли повну дистанцію. В голові знову почала виникати надія про призове місце, а також думки про наближення до фінішу. В мізках 2 км, – то 8 хв мучєній парєнь, і ти на фініші! З кожним кроком бажання добратись до фінішу все збільшувалось, швидкість поволі почала зростати. Зустрів ще пару спортсменів з довгої дистанції, які бігли назустріч, це означало, що фініш все ближче і шансів на призи все більше! Але було одне але. Потрібно вміти рахувати… І бути більш уважним.

Забігаю на фініш, час 2:12:41 і я 4-й… На фініші пройшла перевірка обов’язкового спорядження, в мене все ОК і в призерів також, значить ніхто не отримує штраф за відсутність спорядження. І тому наші місця і час так і запишуться в протокол. Я розумію, що недопрацював на тренуваннях, не дотягнув до “тумбочки” і залишився без кубку… Але всеж таки добіг і став четвертим і отроимав стимул тренуватись краще!

Подивився по протоколу: спортсмен з третього місця приніс мені більше 10 хв, а це добрих 2 км середнього часу по дистанції і це досить багато. Так що тра брати і тренуватись. Для тих, хто любить математику: розрахунок приблизного виходу на призові місця – орієнтовний час подолання половинки за 77 хв. 😉

Астанавись, парень! Зачем оно тебе?

Беріть на забіги з собою рідних та друзів у групу підтримки. Відійшовши від змагань, з ними можна прогулятись по окрузі та насолодитись мальовничими краєвидами. Завдяки подвійному граду та дощу, який пускавсь 5 раз, в морі вже не було сенсу та й бажання купатись і так вимокли “до нитки”. Але незабутні емоції гарантовані на все життя!

Окрема подяка фотографам, які роблять світлини по ходу дистанції. В матеріалах використані власні світлини, а також деякі взяті з пабліка, звідси та з альбому Євгенія.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

четыре + шестнадцать =